Зеров. Поховальний промовець, Кужавська Євгенія, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Зеров. Поховальний промовець

Кужавська Євгенія

5,00 + -

рейтинг книги

Отрывок из книги

Невисока, тендітна. Соля не могла дозволити собі витріщатись на неї кілька хвилин, лиш вихопила за мить силует, тонку лінію вуст і химерні обриси капелюшка. – На Перехресті зустрілись ми… – почала вона звичний обмін обрядовими фразами, зрозумівши, хто перед нею. Наставниця. – Ага, ага, у нас і так мало часу, – неввічливо обірвала її жінка, – лізь уже в бричку, спробуємо врятувати твоє відчуття прекрасного чи що там від нього лишилось. Соля слухняно повернулась на м’яке сидіння, жінка сіла поруч, фаетон рушив. – З цим містом спочатку треба привітатися, а вже потім відчиняти двері, куди б вони не вели, – моралізаторським тоном мовила тонкогуба. Соля вигнула брову. Промовчала. Вирішила почекати, що буде далі. Коні несли їх вулицями, Київ дихав мудрістю і весною водночас. Зеленіли дерева, синів Дніпро. Прості кольори, без йорзання напівтонів. Блакитне небо цілувало золоті куполи. Геста називала його золотоверхим, хоч Соля сумнівалась, що стара відьма спромоглася видобути з дірявого мозку справжню метафору, певно, почула від когось. – Геста не така вже й стара, – мовила тонкогуба. Соля лишила вираз обличчя незмінним. Подумки вилаяла себе: забула, з ким має справу, дозволила собі думати надто голосно. Побачила, як тонкі вуста затремтіли, приховавши посмішку. Змусила себе мовчати. Хай це рафіноване міське стерво починає розмову.

У нас есть только неполная версия книги.

Книга закрыта по требованию правообладателя.