Останній неандерталець, Грєшнов Михайло Миколайович, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Останній неандерталець

За інших обставин я образився б і пішов геть. Але тепер чуття підказувало, що ця людина не просто патякає, а, певно, знає історію, на якій можна непогано заробити. Принесли пиво. Білл Хоуз вивільнив місце для кухлів, присунувся ближче: — Бітч-Харбор — один з відібраних у джапів островів. Як він раніше називався по-їхньому, мені та й усім іншим наплювати! Важливо, що він дуже близько до гарячої землі, на котру зараз сиплють бомби. Взагалі-то, важливо не мені — начальству, а острів паскудний: дві-три милі завдовжки, стільки ж завширшки і плаский, мов пудинг. — Дуба з нудьги вріжеш! НораІ — сказав Том Бетчер, кухар, коли ступив на пісок острова. — Гірше! — докинув Хью Ласкі. — Нора хоч у чомусь, а тут — пустизна. І точно: океан, пісок, небо — з глузду з’їхати, якби не віскі та джазові пластинки… А втім, було на острові дещо серйозніше — дві батареї ракет. Вони стояли, витягнувши, мов чаплі, шиї, ладні плигнути будь-якої миті, щоб здибитися в небосхил убивчими грибами смерті. Та нас це мало обходило. Якщо в котрогось і ворушилися мізки, наші опікуни вміли заливати їх пивом та заглушати промовами, по яких роздуми вже були ні до чого: усі наші дії відповідали слову божому, і кожний крок — волі Всевишнього. Тому ми жили без мук сумління, чекаючи, коли дадуть команду натиснути кнопку…

Книга закрыта по требованию правообладателя.