Я, зомбі, Кононович Леонід, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Я, зомбі

І це було все. Це було все. Я хапався зі сну, й мене обливав циганський піт. Господи, як мені хотілось додому, на Вкраїну! Ностальгія, чи як це називається у розумних людей… але я покинув табір у Бадабері, і перейшов кордон, і сливе два місяці стикався в горах, раз по разу встряючи у перестрілки з муджагідами, а то й просто з дехканами місцевих племен, котрі влаштували на мене справжнісінькі лови… Надворі вже чорнів старий вечір. На годиннику була половина по п'ятій. Я підвівся й, перечипившись за Більбонського, мало не заорав носом у землю. Собайло розлігся од газової плити аж до порога, з утіхою витягши свої лапи, грубі та довгі, як дрова. Будити його було марною справою. Мертві бджоли не гудуть, подумав я. І, вдягаючи куртку, мимохіть згадав, яким малим та мізерним купив його позаторік на базарі… Люди добрі, хто б міг подумати, що цей недолугий цуцичок виросте у здоровезного, як тумба, собацюру — пудів чотири живої ваги, і як він ставав на задні лапи, то його життєрадісна лахмата пика опинялася нарівні з моїм лицем! Темперамент у цієї потвори був невгамовний: вона цілими днями вешталася по обійстю, ловила й роздирала котів і загалом була пострахом для всенького кутка. Ну, зате ліпшого товариства годі було шукать… а певно, подумав я, певно, — а що ще треба людині, коли вона має геть усе? Ото щоб було до кого забалакать… та щоб ніхто не заважав… та й більше нічого!..

Книга закрыта по требованию правообладателя.