Ночівля Франсуа Війона, Стивенсон Роберт Льюис, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Ночівля Франсуа Війона

Він вернувся до заїзду з ґанком і став нишпорити на снігу за тими срібняками, що з дурної голови пошпурив геть. Одного біляка пощастило знайти, але другий, мабуть, упав сторчма й глибоко зарився в сніг. Годі було й думати, щоб з одним біляком у кишені весело провести ніч у котромусь розбуяцькому шинку. Але не тільки мрія про насолоду сміючись вислизнула у нього з рук: справжня безнадія, справжній біль пойняли його, коли він так стояв у зажурі перед ґанком. Зіпріла одежа вже висохла на ньому, і хоч вітер досі вщух, кусючий мороз дужчав щогодини, тож поет відчув отупілість у тілі й млость. Що він мав робити? І хоч така пізня була пора, і малоймовірно, щоб йому повелося, він усе-таки спробує звернутись до свого названого батька — капелана церкви святого Бенуа. Всю дорогу туди він пробіг, і постукав у двері трохи осторожливо. Відповіді не було. Він постукав ще раз і ще, за кожним разом сміливіше. Аж нарешті почулась хода всередині. Відслонилося заґратоване віконечко в обкутих залізом дверях і назовні прослизнув промінець жовтого світла. — Станьте лицем проти вічка, — сказав капелан з-поза дверей. — Та це я, — скімлюще мовив Війон. — О, це тільки ти, справді? — відказав капелан і, хоч те зовсім і не личило священицькому санові, брутально висварив гостя, що той потривожив його так пізно, після чого порадив заброді забратися в пекло, звідки він і з'явився.

Книга закрыта по требованию правообладателя.