Корпорація ідіотів, Денисенко Лариса, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Корпорація ідіотів

"Тебе шукала Гiтлєрша, бiгала тут, наче скажений собака, бовкала про якiсь недоробленi матерiали, руками книжки з полиць збивала", - каже Iгорко, коли я заходжу до нашого кабiнету. "В тебе часом не розпочалася зiркова хвороба пiсля оглядин у бiг боса, га?" Вiн упiзнає мене за ходою, не вiдволiкаючись вiд свого комп'ютера."Дiстав ти. Скажи краще, що ти робиш", - питаю я. "Звiт клепаю, мать його. Цiкаво, чи є матiр у звiту? Мабуть, є, мабуть, це довiдка", - розмiрковує Iгорко. "За цей та минулий тиждень. Розтягую от. Щоб було побiльше. Може, потiм допоможеш? Щось менi пiдказує, що я працював набагато бiльше, нiж пригадалося. З пам'яттю щось не те". Я посмiхаюся. Авжеж, блiн. Iгорко - роботоголiк. Новий анекдот. Вiн не цим славетний. "А Степан чим там займається?" Степан сидить у своєму кабiнетi, швидко працює за комп'ютером. Злився з роботою в екстазi, маестро. "А, мабуть, так. Звiдки менi знати? Менi його турботи нi до чого, свого клопоту бiльш нiж потрiбно", - каже Iгор. "А потiм - так вiн нам i скаже, ага, наставляй вуха". На моєму посту бiля ксерокса нiкого немає. Тому я спокiйно роблю копiї, вкладаю їх у теку, потiм заношу до кабiнету Варвари, її, на моє щастя, немає на мiсцi. Наради. Не знаю, хто їх вигадав, але це порятунок пiдлеглих вiд керiвникiв. Менших керiвникiв вiд бiльших. Бiльших вiд найбiльших. "Строче воно, строче, прогнутися хоче", - каже вiршика Iгорко, показуючи на Степана. В них спiльна приймальня. Дверi вiдкритi. Щоб спiлкуватися?

Книга закрыта по требованию правообладателя.