Слуга з Добромиля, Пагутяк Галина, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Слуга з Добромиля

— Маєм, котусю, трохи часу, — сказав весело незнайомець. Налив собі й котові з ринки, що стояла на припічку, теплого молока, накришив котові у миску хліба. — А тепер спати! І поліз на піч, простягнувшись на грубій вереті, під яку було настелено вівсяної соломи. Кіт приєднався до нього, влігся на груди, але, ненароком торкнувши лапкою папір, запитально м’явкнув. — Це за тим я ходив, котусю. І через нього ми тепер лишилися без хати. Не думав, що буде так тяжко… Кіт засопів і почав місити лапами груди господаря. Чоловік заплющив очі й миттю заснув, почуваючи себе у повній безпеці. Хатина стояла на одному боці потоку, а з другого боку була стрімка гора, поросла лісом. Паралельно до потоку йшла дорога у гори, на захід. Гарна дорога, але не його. У сні лице чоловіка втратило здатність змінюватись на догоду людям, й стало таким, що його важко запам’ятати: без різких акцентів. Під тонкими повіками ховались сірі очі, колір яких легко змінювався під впливом світла чи настрою, губи, з яких довго не зникала усмішка, довше, ніж треба, темне волосся з ледь помітною сивиною… Нічого особливого. Кіт, що від кількох літ йому товаришив, читав тепер короткі уривчасті людські сни, трохи підправляючи їх на веселіший лад, далі зсунувся набік, щоб не тиснути на серце. Він спав під пахвою, коли чоловік прокинувся.

Книга закрыта по требованию правообладателя.