Ярославна, Коваленко Любовь Михайловна, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Ярославна

— Дозвольте сказати вам… Ви — мерзотник. Так, так! Ви… мерзотник! І знесилено схилив сиву голову на груди. Солдати впустили його, і вчений покотився з ґанку на землю. Ярославна знов метнулася до нього, очі її були повні сліз. Офіцер відвернувся. — Гніздо спалити! Цю… забрати з собою. А ось з ними… Він підступив до Івана, глузливо скривив тонкі, рожеві, як у дитини, губи. — З то-ва-ри-ша-ми… поговоримо на проїдання. Я підвів, скільки зміг, голову, і плутано заговорив, хапаючись, бо боявся, що мені не дадуть сказати: — Нас можете розстріляти, робіть що завгодно. Але не займайте дівчину. Професор Лавров оживив її. Вона була мертва. Спала. Багато років. І не паліть будинку. Там всі записи. Прилади. Професор — великий вчений. Це слава Росії. Офіцер навіть не глянув у мій бік. З вікон будинку заклубочив дим. Степанівна заголосила, ламаючи руки. Іван гримнув на мене: — Кого ти просиш?! Кого?! Хіба не бачиш — це труп! Від нього мертвечиною тхне, і хробаки давно вже виссали його прогниле нутро! Офіцер несподівано плаксиво закричав: — Росія! Де Росія? Немає! Загинула! І це ви її згубили, бандити, голодранці, лайдаки! І ви гадаєте, що я пожалію папірці якогось божевільного і його дівку? Ненавиджу вас! Не-на-вид-жу!

Книга закрыта по требованию правообладателя.