Брати Кошмарик, Магістр і я, Брошкевич Ежи, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Брати Кошмарик, Магістр і я

Я відчув, що мені звело щелепи, як це буває в бульдогів, хоч я бульдогом ніколи не був. Зате був певен, що якийсь тип з гарним голосом і гидким характером хоче пошити мене в дурні, зробити з мене справжнього йолопа. Я твердо пообіцяв собі, що за йолопа ще йому віддячу. — Майже один рік? Це дуже цікаво. — Авжеж. — То чи можу я зрештою познайомитися з вами особисто? — З рештою не можна. Скоріше з цілим. — Отже, чекаю. Чекав я не довше секунди. Між корінням бука щось зашелестіло. Я дивився перед собою і в першу мить зовсім не помітив того Хтося, з яким мав зараз познайомитись особисто і цілком чемно. Трохи скоса глянув угору, як завжди, коли з ким-небудь знайомлюсь. Немає нікого. Знову втупився перед себе. Нікого. А потім десь біля свого лівого коліна почув благородний баритон: — Мені дуже приємно. Магістр Діонізій Гібридон, — подвійне ім'я — Вернигора. Щойно я сказав, що в мене здорове серце й чудовий кров'яний тиск. А тим часом серце підстрибнуло десь аж у горло. Що ж до тиску, то в скронях стиснуло, наче ковальськими обценьками, а в вухах задзвонили два «Зигмунта» [1] — хоч я знаю тільки один. Спиною, по якій стікав холодний піт, я прихилився до дубового стовбура і почав помаленьку зсуватись на землю, аж поки сів на торішнє дубове листя й тільки тоді подивився просто в очі магістрові Діонізію Гібридонові,— подвійне ім'я — Вернигорі.

Книга закрыта по требованию правообладателя.