Вогнесміх (1988), Бердник Олесь Павлович, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Вогнесміх (1988)

Хвиля прокотилася, обпалила, дихнула казкою. Згасла… І раптом Гриць побачив його . Спочатку він навіть не міг збагнути, хто це й чому він тут. Праворуч Гриця біля великого каменя бовваніла постать чоловіка. Ось вона заворушилася, ступила кілька кроків назустріч, наблизилась. На перший погляд невідомий здавався юнаком сімнадцяти-вісімнадцяти років. Великі сірі очі дивилися на Гука ласкаво, з усмішкою. На юнакові були сині шорти… і більше нічого, нічогісінько! Худорлявий торс мерехтів під променями ранкового сонця райдужними іскрами — здавалося, ніби він весь покритий світанковою росою. «Божевільний, — подумалося чомусь Грицеві, — Але чому тут, на такій висоті?» Вуста незнайомця здригнулися, на обличчі майнув вираз іронії, проте слова його були привітні й дружелюбні: — Доброго ранку, друже. Дивовижний краєвид — чи не так? Такого внизу не побачиш!.. — Здрастуйте, — відповів Гриць. — Правда ваша, я вже милувався всім цим… але, пробачте… — Вас хвилює мій вигляд? — Та ні, — розгубився Гук, — але мені здалося… що вам потрібна допомога… — Не потребую, — відгукнувся весело незнайомець, стріпнувши довгими чорними кучерями. — Я не божевільний, як ви подумали… ні, ні, вибачень не треба! Я й не потерпілий. Такий же мандрівник, як і ви. «Дикун». Люблю самотність, красиві місця, де можна заглибитися в себе, подумати…

Книга закрыта по требованию правообладателя.