Вогнесміх, Бердник Олесь Павлович, читать полную версию книги

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Вогнесміх

— Ви тут ночували? — Майже. Милувався зоряною ніччю, народженням світанку, сходом сонця. Мене цікавлять всі ці процеси, як одне ціле, як мить, що повертається до спостерігача різними гранями своєї глибинності… — Гм, — відізвався Гриць, дивуючись незвичним висловам химерного співбесідника. — А де ж ваш… намет… спальний мішок? — Мені такі речі зайві, — усміхнувся юнак. — Он як! Тоді ви стоїк. Але такий гарт може привести до недуги, інвалідства… — Мені таке не загрожує… — Не розумію… — Бачу — ви здивовані. Не вірите. Що ж, доведеться дещо розповісти. Якби де-небудь у долині, ви б не почули цього. А тут, на перехресті гірських стежок… хай так буде. Вас зачарувало диво гір, душа розкрита назустріч небувалому, можливо, дещо ввійде у глибини вашого єства, запам’ятається… — Але хто ви? Скільки вам років? — Звичайна людина. Ваш сучасник. Мені від останнього народження сорок літ… — Жартуєте? І що означає — від останнього народження? Якісь байки про метемпсихоз, перевтілення? — Та ні, мої твердження цілком серйозні. Дуже далекі від східних ідей про мандрування душі. Але про це згодом. Говорити варто лише про оцього індивіда, що перебуває поряд з вами. Ви, певно, хочете знати моє прізвище? Для нашої бесіди це не має жодного значення. Колись мене звали Григорієм… Грицем…

Книга закрыта по требованию правообладателя.